Літературно-музична композиція «Доля кобзаря»

Літературно-музична композиція «Доля кобзаря»

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…».

1-й читець:                        Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2-й читець:  Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, який зупинив самознищення української нації, присвячується.

1-й читець:  Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:

…Вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

2-й читець: Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати».

1-й читець:                           В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

кріпачка-мати, вбита горем.

Мати:  Сину мій, прости, що доля буде твоя тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свого господу, стріху над головою?

2-й читець:                            Та матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила

Входить стомлений батько.

Батько: Синові Тарасу з мого хазяйства нічого нетреба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо. Для його мого наслідство нічого не значить, або нічого не поможе.

1-й читець:                       Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі –

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

2-й читець:  Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії.

  Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що йому було близьке.

  Тарас був допитливою дитиною. Його цікавила історія, минувшина. І все він хотів знати, і все хотів уміти.

Інсценізація уривка з твору С.Васильченка «В бур’янах»

Дійові особи: Дід, Яринка, Тарасик, Кобзар.

Дід, як древній дуб, - кремезний та міцний, іде рівною ходою, ноги впевнено ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться, то в кущі залізе. за Дідом і Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка. Йдуть вони аж у Мотронинський монастир.

Тарасик: діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.

Дід: Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити свій край.

Тарасик: А що далі було, діду?

Яринка: Кажіть, діду, хоч і страшно? Чогось так страшно…

Дід: У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та пішли Чорним шляхом – панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка – навіть жінки з рогачами в  ліс до гайдамаків подалися.

Тарасик: А Гонту ви бачили?

Дід: Ні. синку, Гонти не бачив. Та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав…

Тарасик: А потім?

Дід: Що ж потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарасик: Жаль гайдамаків. Так, жаль. (Витирає сльози). Діду, діду там кобзар! Ходімо!

Яринка: Дідусю! Попросіть, щоб заспівав!

Тарасик: Дідусю-кобзарику, заспівайте!

Дід: Заспівай, старий! Та добре заспівай про наших славних гайдамаків.

Кобзар усміхається, гладить  рукою біляву голову Тараса й співає пісню «Було колись в Україні». По закінченні пісні всі входять.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

Інсценізація уривка з твору «Тарасові шляхи» О.Іваненко.

Дійові особи: Тарас, Оксана.

На сцену виходить хлопець, удягнений у полотняну сорочку, брили, постоли.

Тарас:                                Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

(Сідає на край сцени)

Як прийде Оксана, скажу: «Ти моя зіронька».

З’являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові в неї стрічка.

Тарас (радіє): Ось, іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.

Оксана: Ну що?

Тарас: Та йди ближче.

Оксана: Та й звідси почую.

Тарас: Знаєш, я кидаю дядька і йду в Лисянку.

Оксана: А чого? Не помирили?

Тарас: Ні, не те6 буду я учитися на маляра.

Оксана: О? Так уже годі на кобзаря – підеш на маляра?

Тарас: Років зо два буду маляром!

Оксана: А що це таке маляр?

Тарас: Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.

Оксана: Ти бач! Он воно що!

Тарас: